Хлібом-сіллю радо зустрічали  всіх присутніх у залі. А їх зібралося немало – прийшли односельці, до рідного порогу приїхали гості.

Свято розпочалося візиткою про село з відеослайдами, яку презентували четверокласники Вільненського НВК – Безсмертна Злата, Гуртовий Кирило, Ісаєва Анастасія та словами -вітання голови сільської ради Кравченка Дмитра Анатолійовича.

З давніх часів славиться вільненська земля наша  працьовитими людьми, а окрасою села є  ДУХОВНА СВЯТИНЯ - ЦЕРКВА. Тож про квітучий край і людей села говорив протоієрей  Свято-Духівського Храму Георгій ХАНОВ, який також продемонстрував відеофільм про новобудову церки, встановлення  золочених куполів, спогади односельців. Про щастя народитися і жити на святій землі  з трепетом у душі говорили у віршах восьмикласниця Олена Третяк та учениці 5 класу Богдана Гончаренко і Дар’я Бурдейна.

         Рідне село - найрідніший, найкращий куточок на землі. Корінні жителі тут   народилися, вперше почули чарівні наспіви колискової від своєї матусі. Тут жили їх діди-прадіди, тут живуть їх батьки, саме тут – могутній корінь  їх великого роду. Відійшло у вічність життя дідів-прадідів та сьогодні все частіше з’являється згадка про рідне прадавнє коріння, тому мимоволі перегорнулися в пам’яті сторінки великої книги життя дерева роду кожної родини. Багато поколінь передали своїм нащадкам свою світлоносну енергію,  якої вдосталь сьогодні у кожного з нас.  Саме  із  знання свого родоводу починаємося всі ми, а поклик рідної землі відчувається скрізь. Недаремно  говорив Олександр Довженко такі слова:  «Людина завжди повинна пам’ятати,  звідки вона пішла в життя...».

Кожне молоде серце з гордістю береже пам’ять про славну минувшину.

Промінчики, які випромінюють світло добра, тонесенькі пагінці могутнього родинного дерева життя, юні патріоти прекрасної вільненської землі прагнуть об’єднати навколо ідеології високої моральної культури та патріотизму, які б’ють струмком з глибин нашої історії, всіх небайдужих до власної історії. Так під «Козацький МАРШ» з гордо піднятими головами крокували на сцену самі найменші жителі – козачата з групи дошкільного відділення НВК та першокласники, які величали свій прадавній рід і свою рідну землю. Почуття патріотизму, любові до рідного краю притаманні кожній людині. Вони зароджуються з дитинства. Тож, усвідомлюючи необхідність відродження славних традицій козацького духу, відновлення духовних цінностей, постійно закладаються у сердечка маленьким козачатам.

«Виховуючи молоде покоління на традиціях і звичаях своїх предків – ми виховуємо справжніх патріотів» - зазначила у своєму святковому виступі директор Вільненського НВК БОЙКО Інна Григорівна.

«Люблю свій рідний край, своє село, його минуле й сьогодення, люблю своїх односельчан і цю любов намагаюсь донести й передати людям, адже немає нічого кращого та ріднішого, ніж та земля, де ти народився..»    З любов’ю  Р.П.» -

- саме такими словами засвідчила свою любов до рідної землі авторка книги Раїса Пимонівна  Іванова – дитинство якої  пройшло у воєнні роки та роки відбудови. Випускниця першого післявоєнного випуску Вільнянської середньої школи (1958р.), в майбутньому – вчитель рідної школи, нині – на заслуженому відпочинку. Завдяки цій людині ми сьогодні маємо велику працю, створену її розумом і руками, в якій занотовані легенди рідного краю, бувальщини, спогади односельців різних років життя, події сучасного і минулого. По крупинці, по крихітці  збирався матеріал. Ми зуміли зберегти і примножити ті архівні матеріали про село Вільне, які зберігаються і понині у бібліотеці Вільненського НВК – фото різних часів, спогади очевидців, записані пошуковою групою, альбоми про партизанський рух, шкільні роки, козаччину. Спільними зусиллями створилася КНИГА, але пошукова робота триває. Раїса Пимонівна розгорнула її і коротко пройшлася по змісту розповівши, як все починалося до її створення. Закликала знати історію села.

У  книзі так і занотовані її слова:

«Надію маю я, що хтось відкриє й прочитає історії рядки

І пройде подумки той шлях, який пройшло село

І разом з ним його селяни…..».

Великий поштовх до зібрання матеріалів про живу пам’ятку старовини – рідне село дала  Чернявська Ольга Павлівна – корінна жителька села Вільне. Працюючи в школі вчителем історії та географії, свого часу зібрала неабиякий АРХІВ цінних спогадів жителів села до 1964 року. Поділившись своїми спогадами, щиро дякувала сучасній молоді за те, що сьогодні вони, продовжуючи пошукову роботу і не забуваючи минулого, є справжні патріоти рідного краю. Дійсно, на теренах давнини сьогодні молодь будує власний світ і невипадково зроблений екскурс у  глибину історії своїх предків, а з метою показати важливість знання і пам’яті про тих, на коренях чиїх ми зростаємо. Завдяки традиціям і звичаям, ми врятовані від виродження і відомі в усьому світі, як  народ найдавнішої хліборобської праці. Тож, ґрунтовно вивчаючи спадщину, звичайно, ми і далі передамо пам’ять про те, якого роду-племені ми діти.

Своїми враженнями від краси буйноцвіту вільненських садків  і величі річки Самари поділилася і людина, якій наше село стало частинкою її самої. Людина, яка внесла частинку своєї душі і праці в створення книги про село Вільне, автор книги про підпільну організацію Дніпропетровщини в роки ІІ Світової війни, в якій згадуються і наші односельці - Лутченко  Наталія Захарівна.

Читала вірші про рідне село, поринувши думками у дитинство, наша землячка, поетеса Антоніна Пимонівна Євдокімова.  Своїми спогадами поділилися -  корінний житель села НІКІТІН Василь Павлович, а також слова-вітання говорили - Табашнюк Софія Романівна, Євдокімова Любов Юхимівна, Старостенко Тамара Семенівна.

Спадкоємний голос наших далеких пращурів твердить, щоб ми зростали справжніми синами і доньками, наділеними чеснотами великого народу.  Схиляючись перед мудрістю предків, говоримо, що саме їх неповторність визначає обличчя нашого рідного краю і ми з гордістю вшанували тих, кого можна назвати «Легендою святої Присамарської землі»!

Голова ради ветеранів села Вільне   ХМАРА Іван Семенович зазначив, що  рідне село – це наша маленька Батьківщина, яку ми завжди мріємо бачити щасливою і наш обов’язок  сьогодні  пронести крізь усе своє життя любов до рідної землі, бо вона єдина і неповторна на цілий світ, бути патріотами свого рідного краю, любити  рідне село і пишатися ним, прикрашати, добудовувати його, адже  жити на своїй прапрадівській землі - ВЕЛИКЕ  ЩАСТЯ!

Дійсно, нема кінця і краю плутаним дорогам історії. Стрімко мчать вони крізь час, який не вертається. Минуле живе в нашій пам’яті, пам’яті нащадків далеких предків, степові вітри яких доносять до нас їхні голоси. Сьогодні, як і багато років тому, розкинулось над річкою Самарою село. Спокійно плине час. Підростають і змінюються покоління селян. На зміну старшим приходить молодь, яка творить сьогодення, мріє про щасливе майбутнє, низько вклоняючись всім жителям, які свого часу творили, творять і будуть продовжувати творити його історію. Саме, гортаючи архівні сторінки історії рідного краю, ми знаємо, як багато історичних подій пережито святою землею і всім тим, що на ній було і є за період  свого існування. Дякуючи рідному селу за неповторну красу і велич, за людей працьовитих, за героїчну історію, третьокласниця Ісаєва Аліса  з поглядом у майбутнє прочитала «Молитву  за  УКРАЇНУ».

Квіти, посмішки, дружні обійми, книги з підписом і висловлена подяка, яка лунала від щирого серця всім учасникам подій і тим, хто надавав інформаційну та всебічну допомогу, а особливо Кравченку Дмитру Анатолійовичу за спонсорську підтримку були найкращим дарунком того дня.

Дивлячись з висоти пташиного польоту на чарівну красу землі своєї, розумієш, як закоханий в неї по-справжньому. Незважаючи на свій вік, вільненська земля і сьогодні продовжує  процвітати і жити в новому стилі із сучасністю в ногу. Пісня «Рось і Росява» у виконанні вокального  колективу «Вільняночки» /кер. О.О.Ракаєва/, запальний танок колективу «Драйв» «Дівочий пляс» /керівник Анкудінова Н.Ю./ та  пісня  «МИ – щасливі діти!» у виконанні вихованців НВК стали тому підтвердженням.

Будучи некорінною вільнянкою, я приросла до нього, як і багато інших жителів, своїм серцем і душею. Торуючи вільненські стежини майже 20 років, село Вільне стало для мене рідним. З теплотою і ніжністю завжди згадую рідний  дім і своїх батьків та, не зрадивши духовних оберегів з якими виросла і вийшла у широкий світ, продовжую разом зі шкільними дітьми накопичувати  матеріали історії села.

Залишим у спадок  новим поколінням

Свої ідеали й свої устремління,

Залишим все те, що душею народу

Зовуть недаремно від роду до роду...

Благословенна Богом земля, яка нас усіх поєднала і пригорнула, хай щоденно відкриває власну книгу життя!  Хай на рідній землі під небесною ласкою щастям сяють від радості дитячі очі і вовіки віків переповненням любові й добра множиться землі української цвіт!